📆 На цей раз поговоримо про 16-19 століття.
📃 До 1602 р. відноситься розпорядження царя Бориса Годунова про влаштування прикордонних застав «по всьому Смоленському тракту з Литвою у зв’язку з виниклою там «моровою хворобою», щоб ніхто з Литви та в Литву не ходив». Це був початок організації прикордонних застав та охорони кордонів держави.
У 1711 — 1714 pp. у Європі загинуло від чуми 1,5 млн. голів великої рогатої худоби, в Голландії за ці роки від чуми загинула майже вся велика рогата худоба. У зв’язку з таким становищем до XVI століття відноситься введення на Русі карантину по боротьбі з епідеміями та епізоотіями («моровьіми поветриями»):
📌 влаштування застав навколо заморних місць;
📌 ізоляція хворих тварин, закопування трупів;
📌 використання деяких засобів та способів дезінфекції.
🕧 Тривалий час урядовим органом, що займався ветеринарною справою, виступало Міністерство внутрішніх справ (МВС). Спочатку при ньому був створений Тимчасовий комітет у справах ветеринарії, потім Особливий комітет з покращення ветеринарної частини і з заходів припинення загибелі худоби, Ветеринарний комітет та Ветеринарне відділення у складі Медичного департаменту МВС.
🏛 У 1889 р. процес створення ветеринарного органу, незалежного від Медичного департаменту, завершився перетворенням Ветеринарного відділення у Ветеринарне управління при МВС. У 1901р. при МВС на правах департаменту створене Ветеринарне управління та Ветеринарний комітет, до складу яких входили представники різних міністерств і відомств.
Продовжуйте слідкувати за нашими повідомленнями на сайті Південного міжрегіонального головного управління
pmgu.dpss.gov.ua та на інших пов’язаних інформаційних ресурсах.
Розпочинаємо наш цикл статей про становлення органів ветеринарно-санітарного контролю на кордоні.
Період Київської Русі
📄 Перші настанови, щодо врегулювання ветеринарної справи з’явились ще у періодиці Київської Русі такій, як «Правда Ярославичів» (1072 р). Ветеринарна медицина, її започаткування у вигляді народної практики в лікуванні худоби виходить з далекого минулого. Ще в IV столітті до нашої ери вчений Стародавньої Греції, Аристотель, описав сап, як заразну хворобу коней. Збереглися перші повідомлення про сибірку (979 p.), про сказ (1077 p.).
🕐 Протягом багатьох століть, починаючи з періоду до нашої ери і аж до XVIII—XIX ст., ветеринарна справа на території нашої держави розвивалася надзвичайно повільно і перебувала, по суті, в зародковому стані. Проте, не дивлячись на це, люди протягом тривалого часу були безпорадними у боротьбі з заразними хворобами, які спричиняли в різні часи величезний збиток конярству та скотарству.
🐎 Перші представники ветеринарної спеціальності — «конєвиє лєкарі», «кровопуски», «коновали» та інші, що займалися лікуванням тварин, — з ’явилися у XV столітті. Хвороби тварин та людини, в т. ч. заразні, відомі з глибокої давнини і називалися тоді «моровими» чи «пошесними» (в давніх арабських рукописах сибірка іменувалася як «шоста єгипетська виразка» або як «персидський вогонь»). Проте в ті часи не могло бути і мови про будь-які законодавчі акти чи інструкції у зв’язку з низьким рівнем пізнань про суть хвороб.
Появу перших указів з питань ветеринарної медицини варто віднести до XV—XVI століть, що було обумовлене спустошливими епізоотіями сибірки, чуми великої рогатої худоби та інших інфекційних хвороб.
